Сьогодні поняття «федералізація» в українському суспільно-політичному середовищі слугує виключно для прикриття сепаратизму, намірів розхитати, розвалити державу.
Нині у світі за федералізацію України виступають переважно російські політики та підконтрольні їм ЗМІ. Однак, після анексії Криму та російської агресії на сході України ці ідеї, цілком обгрунтовано, сприймаються як антиукраїнські.
Сучасна Україна, як і будь-яка  інша держава світу, не є однорідним національно-державним утворенням. Проте федералізація (тобто перетворення цілісної держави на федеративну) навіть теоретично не може вирішити культурні, мовні, релігійні, етнографічні, національні питання. Навпаки – через зовнішнє «підігрівання» слугувала б основою для поглиблення розколу та ослаблення держави.
1. Замість того, щоб зняти протиріччя, федералізація може посилити розкол країни, оскільки передбачає більшу культурну, економічну й навіть політичну замкнутість регіонів та, відповідно, загострення суперечностей між ними на грунті культурної та економічної орієнтації, різності традицій, мови.
2. Федеративні країни формуються внаслідок інтеграційних процесів, що охоплюють певні територіальні утворення, а не у результаті поділу держави. Тобто, історія свідчить, що окремі державні утворення з часом об’єднуються у федерацію. Наприклад, найстійкіші федерації виникали шляхом об’єднання незалежних суб’єктів (Канада, Німеччини, США).
3. Федералізація в Україні не має жодних економічних чи національних передумов.
4. Сьогодні переважна більшість суверенних держав світу, а особливо європейських, є унітарними (цілісними).
5. Федералізація призвела б до збільшення рівня бюрократії в регіонах, а в умовах корупції – до розкрадання коштів на регіональному рівні.
Президент України Петро Порошенко, користуючись підтримкою найвпливовіших політичних сил в Україні, пропонує провести реформу, спрямовану на децентралізацію влади.
На переконання Президента, децентралізація влади дасть можливість врахувати місцеву специфіку регіонів, зокрема й у питаннях історичної пам’яті, мови, віросповідання, етнічних традицій.
У проекті Конституції України передбачено три адміністративно-територіальні одиниці: 1) регіони, 2) райони, 3) громади. Кількість та назви регіонів залишаються незмінними й відповідають кількості та назвам областей.
Жителі громади обирають сільського, селищного, міського голову, який очолює виконавчий комітет ради, головує на його засіданнях.
Голова райради, якого обирають зі складу депутатів, очолює її виконавий орган. Райрада за поданням обраного голови формує склад виконавчого органу ради.
Президент України пропонує ліквідувати вертикаль державних адміністрацій. Тобто, скасовуються посади голів держадміністрацій. Проте має з’явитися новий інститут – представники Президента України, які призначатимуться в регіонах та в районах. Вони здійснюватимуть нагляд за виконанням Конституції та законів України на відповідній території.
Децентралізація процесів ухвалення рішень збільшує можливості участі місцевої влади в розвитку території.
Передбачається й бюджетна децентралізація. Йдеться, зокрема, про передачу відповідних фінансових ресурсів через запровадження місцевих податків та передачу частини загальнодержавних податків місцевим бюджетам.
Проект закону про внесення змін до Конституції України, запропонований Президентом П.Порошенком, отримав схвалення Венеціанської комісії.
Отже, найбільш оптимальним варіантом форми державного устрою для України є унітарна республіка з роширеним переліком делегованих повноважень регіонам.