І знову – березень… Традиційно український народ у цей весняний час звертається до постаті Великого Кобзаря, яка у своїй величі була, є і залишається ні з чим незрівнянною, невичерпною для людського подиву й осягнення. 10 березня 1861 року в Санкт-Петербурзі у віці 47-и років пішов з життя Тарас Григорович Шевченко. Ідеолог, символ української національної ідеї, творчість якого заклала основи сучасної української літератури. Творчість Т.Г. Шевченка відкрила новий, вищий етап у розвитку української культури. Він вийшов з найглибших надр трудового народу і здобув всесвітню славу. Тарас Шевченко був і залишався вірним народові, ніколи не розривав з ним зв'язку і в кінці життя з гордістю писав: "... я по плоті і духу син і рідний брат нашого безталанного народу". Природа дуже щедро обдарувала юнака — в нього було два покликання: художника і поета. Почав він творчий шлях як художник, здобув визнання вже в молоді роки, а в кінці життя йому було надано звання академіка. Проте переважало в ньому друге, основне й головне покликання — покликання поета, мало сказати — новатора, а поета особливої, незвичайної сили думки, глибини почуття, могутньої революційної пристрасті. Шевченко творчо використав багатющий досвід попередників і сучасників в українській, російській і зарубіжній літературах, але в поезію він прийшов сказати своє, нове слово. Поет виріс з українського фольклору й ніколи цих зв'язків не поривав. Завжди відчуваючи нерозривний зв'язок з народом, сміливо черпав з усної творчості ідеї, сюжети, образи, ритміку. Незважаючи на весь тягар заслань, революційний дух Шевченка не був зламаний: "Караюсь, мучуся... але не каюсь".Сама смерть Кобзаря і поховання його на Чернечій горі біля Канева стали фактором революційного руху. Він був основоположником нової української літератури, нової української культури в цілому. Але значення Шевченка далеко переросло межі літератури й культури. Твори Шевченка перекладаються на російську, чеську, болгарську, сербську, хорватську, німецьку, французьку, англійську та інші мови.

10 березня в приміщенні дитячої музичної школи смт Теофіполь проведено концерт-пам’яті «Ми - Шевченкова родина, ми – єдина Україна». Концертну програму підготували працівники районного будинку культури, народний аматорський хоровий колектив ветеранів війни та праці РБК, працівники сільських будинків культури, вчителі та учні дитячої музичної школи. А саме звучали: пісня «На високій дуже кручі», пісня «Бандуристе орле сизий» у виконанні народного аматорського чоловічого ансамблю «Гук», керівник А.Денисевич, уривок з поеми Т.Шевченка «Тополя» читала Людмила Бас завідуюча Колківським СК, пісня «Садок вишневий коло хати» у виконанні жіночого вокального ансамблю «Джерело» Базалійського МБК, уривок з поеми «Гайдамаки» читала учениця Теофіпольського навчально-виховного комплексу І ступеня школи-гімназії Валентина Мельничук, пісня «Три шляхи» викладача ДМШ Ольги Яцух, композицію «Елегія» виконав учень ДМШ Юрій Мартинюк, пісня «Зоре моя вечірняя» виконав народний аматорський вокальний жіночий ансамбль «Чарівниця», керівник Варвара Миронова, пісня «По діброві вітер віє» дуету Марії Горбатюк та Людмили Іванюк Кунчанського СБК, уривок із поеми «Княжна» читала учениця Теофіпольської ЗОШ І-ІІІ ступенів №1 Віта Камінська, пісня «Немає України без калини» у виконанні народного аматорського хорового колективу ветеранів війни та праці РБК, керівник Олександр Щур. На завершення заходу у спільному виконанні всіх учасників заходу прозвучала композиція «Реве та стогне Дніпр широкий». Працівники центральної бібліотечної системи району підготували чудову презентацію творів великого поета.

Творчість великого Кобзаря належить до вічно живих явищ, які не спиняються на тій точці, на якій застала їх смерть, але далі розвиваються вже в свідомості суспільства. Кожна епоха висловлює про них свою думку, і як би вірно не зрозуміла вона їх, але завжди залишить наступній епосі сказати щось нове й вірніше, і жодна не висловить усього остаточно. Смерть Шевченка в розквіті творчих сил була величезною втратою не тільки для української літератури, а для всього письменства.

Т.Г.Шевченко – це слава і гордість українського народу. Волею історії він ототожнений з Україною і разом з буттям рідної держави продовжується нею. Він росте і й розвивається в часі, в історії, і нам ще йти і йти до його осягнення. Ми на вічному шляху до Шевченка.

Світла йому пам’ять!