 Дорогі друзі! Шановні Шевченківські лауреати!
Так склався графік міжнародних подій, що саме у Шевченківські дні я вирушаю з офіційним візитом до Туреччини. Ви всі достатньо політично підкуті і дуже добре розумієте, яка це надзвичайно важлива зараз, в цих умовах для України поїздка.
У той же час, не маючи права примушувати вас чекати, я вирішив побачитися з вами напередодні для того, щоб вручити заслужені премії, які, сподіваюся, трошки додадуть вам святкового настрою.
День народження Тараса – це свято всіх українців, всіх без виключення, об’єднаних Шевченковою любов’ю до рідної землі, прагненням українців до свободи, прагненням до Незалежності. Непересічна заслуга Великого Кобзаря – саме у пробудженні самосвідомості Українського народу, наших національних почуттів, нашої української та людської гідності. Кобзар для українців в цінності своїй поступається хіба що тільки Євангелію. Його творчість – блага вість про те, що Україна, яку на той момент приспали «лихі люде» – що Україна була, є і обов'язково буде!
Минулого року я брав участь у Шевченківському марафоні, що його проводила Національна радіокомпанія України. Тоді я обрав вірш «Молитва», для того, щоб прочитати його, який на мою думку і сьогодні є актуальним і залишається на порядку денному.
Злоначинающих спини,
У пута кутії не куй,
В склепи глибокі не муруй.
А доброзиждущим рукам
І покажи, і поможи,
Святую силу ниспошли.
А чистих серцем? — Коло їх
Постави ангели свої
І чистоту їх соблюди.
А всім нам вкупі на землі
Єдиномисліє подай
І братолюбіє пошли.
Для нас і зараз найактуальнішим залишається заклик Великого Кобзаря «обнімітеся, брати мої». Нашою відповіддю на всі загрози сьогоднішнього дня має бути єдність – єдність української нації, консолідація всього українського суспільства навколо вищої цінності – утвердження суверенної, незалежної, демократичної, соціальної і правової України.
Зараз складно. Але я вірю, що саме сьогодні ми як ніколи наблизилися до Кобзаревої України – «оновленої землі», «сім’ї вольної, нової», де запанує «новий і праведний закон».
Переконаний, що культура є цінністю, тією основою, на якій можлива і точно відбудеться консолідація суспільства. Нам необхідно ефективно використати той потенціал культури і для реалізації реформ, і для протистояння російському агресору, рівно як і для реінтеграції окупованих зараз територій в український гуманітарний простір.
Як я бачу реалізацію цього потенціалу? Як процес глибинного реформування культурної сфери.
Україна успадкувала радянську систему розуміння державної культурної політики винятково як утримування створених владою закладів культури, яким ставлять завдання і планують заходи; контролюють їх виконання і оцінюють результат їх роботи «згори». Заклади культури відповідно до плану створювали культурний продукт, який централізовано розподілявся і безальтернативно «споживався» населенням.
Оцінки багатьох елементів культурної спадщини в період Незалежності змінились як «мінус» на «плюс». Але принцип планування і виробництва культурного продукту «згори», на жаль, в мережі закладів повністю залишився.
Тим часом в Україні з’явилися творчі особистості і структури, здатні працювати в абсолютно нових умовах. Вони демонструють приклади успіху, займають певні ніші на національному ринку і експортують культурний продукт. Згадаймо, наприклад, Славка Вакарчука і його «Океан Ельзи», сучасне візуальне мистецтво, оперних виконавців, що виступають на кращих світових сценах. Так, пані Анжеліно, це я і Вас маю на увазі, – несе українство і славить Україну, створює той образ, який допомагає Україні відновити свої європейські перспективи.
В той же час існують установи, які офіційно не можуть ефективно працювати на українському ринку через систему бюджетних, державних і правових обмежень.
Ці два культурних середовища розділені інституційно та на особистісному рівні і часом демонструють взаємну недовіру. Між тим, реформування державної культурної політики вимагає використання позитивного досвіду обох середовищ, їхньої ефективної співпраці. Для об’єднання зусиль і старту реформи потрібні платформи довіри, платформи партнерства. Однією з таких платформ може і має стати Національна премія України імені Тараса Шевченка.
Національна премія є державною нагородою України. Важливо так модернізувати її процедури, щоб значно посилити довіру до конкурсного відбору, щоб все суспільство звертало увагу на твори, що розглядаються, щоб цей інтерес впливав на нас з вами, на розвиток національного культурного середовища.
Не менш важливо, щоб вшановані премією твори могли гідно представляти українську культуру і на європейському, і на світовому культурному процесі як його невід’ємну і глибоко самобутню складову. Виходячи з цього, своїм розпорядженням я створив робочу групу, яка запропонувала ідеї щодо нового прозорого і демократичного порядку конкурсного відбору претендентів на найвищу мистецьку нагороду України. На основі цих ідей був підготовлений Указ, що має на меті оновити процедуру відбору і ще більше зміцнити довіру мистецьких спільнот і суспільства до нашої премії імені Шевченка.
Очолити Комітет я запропонував людині, яка асоціюється з порядністю і відповідальністю, і водночас є глибоким інтелектуалом і майстром слова. Його ім'я – Юрій Щербак.
Шановний Юрій Миколайовичу, я багато років дуже добре Вас знаю і бачу, як в одній особі безцінний життєвий досвід поєднується з дуже великим новаторством, відчуттям модерного.
Єдине, про що я дійсно шкодую, так це про те, що Ваш знаменитий роман «Час смертохристів», який вийшов ще у 2011-му році, нажаль, виявився пророчим. Ще тоді, в 2011 році, Ви передбачили агресію Росії проти України. Тоді не всі вас почули.
Впевнений, що у новому складі комітету у нас будуть працювати люди різних поколінь – від шістдесятників до ровесників нашої Української Незалежності. Саме таким широким є віковий діапазон тих, хто вже отримали пропозиції долучитися до роботи комітету і більше того - вже дали попередню згоду.
Шановні пані та панове!
Висловлюю щиру подяку чинним членам Шевченківського комітету. Окрема подяка його голові Борису Іллічу Олійнику за ту роботу, яку Ви провели, щоб визначити найбільш достойних претендентів на здобуття Національної премії 2016 року. Повністю підтримую вашу ухвалу і скріпляю її своїм підписом.
Серед цьогорічних лауреатів – людина-легенда, який віддав найкращі роки свого життя в ім’я здобуття державного Незалежності. Це Герой України Левко Лук’яненко.
Дорогий наш Левку Григоровичу, 55 років тому Кремль засудив Вас до страти за те, що, як казали ваші кати, Ви виношували ідею відриву УРСР від СРСР. І от за це ми вам дякуємо.
За півроку ми будемо святкувати 25-річчя нашої Української Незалежності. Я дуже дякую Вам, вчора я отримав від Вас в подарунок тринадцятитомний «Шлях до відродження», і вже знайшов у ньому рукопис історичного Акту проголошення Незалежності України, який вийшов з-під Вашого пера. Уявіть собі, наскільки це символічно - Левко Лук'яненко і Незалежність України. Від одного рукопису розпочалася новітня історія України.
Дозвольте вже зараз Вас, разом з іншими лауреатами Шевченківської премії, але Вас - як одного з отців-засновників сучасної Української держави, запросити на ті величні торжества, які відбудуться за півроку - на торжества святкування 25-річчя Незалежності України у серпні.
Але боротьба за Незалежність все ще триває. Десятки, сотні українських патріотів сьогодні перебувають у полоні і неволі лише за те, що відстоюють територіальну цілісність Української держави, борються за свободу України, її Незалежність і державний суверенітет. Серед них – і кінорежисер Олег Сенцов.
На жаль, сьогодні я не можу вручити Олегові заслужений диплом Шевченківського лауреата. Сучасна Росія переплюнула Радянський Союз. За Совєтів людей в насильницький спосіб позбавляли радянського громадянства, тепер же навпаки - силоміць проголошують російськими громадянами українських патріотів. Та Олег Геннадійович був, є і буде громадянином України, причому великим її громадянином.
Зараз його етапують до Якутії. Кобзар ще тоді писав:
«Одна Сибір неісходима,
А тюрм! а люду!.. Що й лічить!
На всіх язиках все мовчить,
Бо благоденствує!»
Як бачите, мало що там змінилося з часів Шевченка.
Я переконаний, такий день обов’язково настане, коли Олег Сенцов повернеться з російської неволі. Я с хвилини на хвилину чекаю дзвінка про визволення з полону ще одного заручника, якого майже рік тримали у підвалах і катували.
Життя Олега Сенцова – це теж яскраві сторінки нашої героїчної історії, яка втілена в роботах багатьох українських митців. Я хочу подякувати народному художникові України Михайлу Гуйді. Ви, Михайле Євгеновичу, в мистецькому циклі «В єдиному просторі» відобразили героїчну історію Українського народу, створили галерею портретів видатних українців, возвеличили красу рідної природи. Велика вдячність Вам за це!
Кращі традиції національного оперного виконавства демонструє наша прекрасна Анжеліна Швачка. Де б ви, шановна Анжеліно Олексіївно, не були, у Відні чи в Берліні, в Празі чи у Варшаві, і в кого б ви не втілювалися, чи в Терпилиху з «Наталки-Полтавки», чи в Кармен, чи в Мадам Баттерфляй, Ваші душа, Ваша сутність залишаються стовідсотково українськими. Дякую Вам за це!
Когорта Шевченківських лауреатів поповнилася Раду Поклітару, який створив в Україні фантастичний новаторський «Київ модерн-балет», добре відомий як в Україні, так і за кордоном. Ще під час дипломної практики Вас, Раду Віталійовичу, «поцілувала фея» і відтоді ця фея справді опікується Вами, приносить великий успіх і гучну добру славу. Ви народилися в Молдові, вчилися в Білорусі, і я впевнений, що разом з Україною ці дві країни так само радіють Вашій заслуженій нагороді.
Хочу побажати присутнім тут Левку Лук’яненку, Михайлові Гуйді, Анжеліні Швачці та Раду Поклітару нових творчих звершень, мистецького натхнення і наснаги, а від всіх нас Олегу Сенцову хочу передати побажання якнайшвидше повернутися до України. Ми всі його дуже чекаємо. Повірте, що я роблю для того все можливе, і вірю в торжество справедливості.
Україна пишається вами, шановні лауреати.
Слава вам!
І слава Україні!
Джерело: http://www.president.gov.ua/news/vistup-prezidenta-na-ceremoniyi-vruchennya-nacionalnoyi-prem-36813
| 
